Гордістю селища Полянка є музей побуту «Поліська хата», створений  з ініціативи голови ветеранської організації
селища, нині полковника у відставці Миколи Михайловича Кобилянського. Свій задум  він зміг здійснити, коли
повернувся  до селища та  придбав  поряд з  родинним будинком хату, якій більше 100 років і в ній став створювати
музей.

Його підтримали  односельці  та місцева влада, які допомогли дати  нове життя старовинним речам. Кожен
експонат, кожна стежина в обійсті відроджена  і випещена його працьовитими руками. Доріжку до музею протоптали
туристи з різних куточків України, іноземці, багато поважних гостей, які навідуються  у нашу громаду, адже  вона
має значний потенціал привабливості.


Народився  Микола Кобилянський 1956 року в селищі Полянка у селянській родині. В дитинстві допомагав батькам на
колгоспному полі. Після закінчення Полянківської  8-річної  школи його дорога  пролягла  до столиці – міста Києва.
Було навчання в Київському училищі водного транспорту, робота на Київському судноремонтному заводі, далі служба
в армії. По комсомольській путівці був направлений  на службу в органи МВС. У процесі служби закінчив  школу  
міліції і пройшов у органах МВС шлях від сержанта до полковника.


У  2004  році  пішов  у відставку і повернувся у рідні Полянки. Маючи золоті руки і невгамовну вдачу, Микола
Михайлович взявся за благоустрій батьківської садиби, а ще дуже його цікавила історія рідного краю. Спочатку
збирав предмети старовини, розповіді старожилів про селище і округу, а потім, зацікавившись цим ще більше, став
регулярно  їздити до архівів міст Києва та Житомира. На сьогодні до нього звертаються люди з усього світу,
коріння яких бере початок у Полянці, і він абсолютно безкорисно ділиться даними, що роздобув в архівах про той
чи інший рід.


Музей історії селища унікальний. Спочатку приваблює сам  вхід до подвір’я цього ошатного  будиночка: ніби
невеличкий підйом, оздоблений камінням, наче веде до замку. А коли  з-за хвіртки виринає солом’яний капелюх
господаря, починаєш  вірити, що ти потрапив  у … казку!  А це й насправді так, бо  в подвір’ї  відразу ж
приваблюють  різні грибочки-домовички, альтанка, а внизу, на скошеному лужку – косар із косою, зроблений з
берези… Казка та й годі. А в подвір’ї за будинком  і другою  хатою – мовчазною реліквією початку минулого
століття, справжнє царство музею під відкритим  небом.


Полянківський  музей побуту став  для багатьох відвідувачів своєрідним  відкриттям. Як і в кожній  тодішній
українській  хатині, є тут свої меблі, ткацький верстат, у мисниках – посуд, виготовлений вмілими руками
місцевих жителів, вишиті рушники…  А ще є стенди зі знаряддям праці, знайденим тут, зі зразками документів
доби СРСР, грошовими знаками. Для кожної  людини це одна можливість хоча б на якийсь час потрапити  
у незвідане – у минуле.


«Кажете, що важко? Так. Бо я сюди майже всю свою пенсію вкладаю. Але звик до того, роблю це для душі й тому,
що дуже люблю рідні Полянки. Допоки служив у Києві 30 років, усе мріяв повернутися на батьківщину. Звісно, що
деякі односельці дивуються з мене. Але то їхній клопіт. Шкода, що не маю поки наступника для своєї справи.
І це мені болить. Діти мої в Києві, їхати сюди не хочуть… Можливо, наймолодші нащадки візьмуться за музей», -
дещо із сумом зізнається Микола Кобилянський.


Микола Михайлович не лише відшукує історичні факти минувшини, він є літописцем сьогодення Полянки.  
Має чудовий відео архів усіх подій і заходів, проведених для жителів селища.


Слава про садибу-музей розлетілась і люди  звідусіль поспішають до неї на вражаючу зустріч з історією.

 

Go to top